Каталог статей

Головна » Статті » Основи архітектури
Архітектура - основи, як народжуються будинки
Історія розвитку суспільства на всіх етапах світової цивілізації відображалась в пам'ятниках архітектури. Архітектурні споруди є найбільш габаритними і доступними для огляду пам'ятниками епохи. Вони формують образ багатьох міст.
Слово "архітектура" походить від грецького слова architecton, що означає "майстер-будівельник".
Архітектура  - одна з найбільш всеохоплюючих сфер людської життєдіяльності, що займається формуванням дійсності по законах краси. Древньоримський теоретик архітектури Вітрувій сформулював тріаду "міцність, користь, краса", якою керується архітектор. Всі архітектурні споруди мають три групи характерних якостей: функціональні (зручність, користь), конструктивні (міцність, економічність), естетичні (краса, художній образ, що виражає ідейну складову).
Від функціонального призначення, чи то житлова, громадська або промислова споруда, залежать кількість і склад приміщень в ній, їх розміщення, групування та розміри. Типи споруд складалися не відразу, вони визначатись політичним устроєм країни, релігійними та ідеологічними вимогами, побутом, народними традиціями. Деякі типи споруд відмирали, з'являлися нові, інші видозмінювалися (наприклад, житлові будинки). Архітектура створювала штучний утилітарно-художній світ, що протистояв стихійному середовищу, освоювала простір для задоволення матеріальних і духовних потреб людини.
Естетична цінність споруди визначається виразним рішенням її зовнішнього і внутрішнього вигляду. Художньо-виразний образ споруди створюють загальні композиційні архітектурні форми (зовнішні і внутрішні об'єми, групування мас, силует, пропорції і т.д.) і приватні по відношенню до всієї композиції споруди (карнизи, балкони, елементи декору).
Керуючись творчим методом, архітектор веде проектну роботу одночасно в трьох вимірах, представляючи споруду в планах, фасадах, розрізах, добиваючись відповідності зовнішніх і внутрішніх об'ємів споруди.
Розвиток архітектури перебуває в тісному зв'язку з характером естетичних ідеалів, утилітарних і художніх потреб суспільства. Архітектура виражає характер епохи. На неї впливають соціальні фактори: характер суспільного устрою, пануюча ідеологія. У всі часи і у всіх народів існували особливі уявлення про красу і художню гармонію архітектурного стилю.
Конструкції багато в чому залежать від технологічних особливостей будівельних матеріалів і змінюються з їх розвитком. В класичному періоді дредньогрецької архітектури несучі конструкції монументальних споруд зводили з мармурових блоків. В імператорському періоді древньоримської архітектури монументальні споруди будували з обпаленої цегли в поєднанні з бетоном, що розширило композиційні можливості. В середні віки досягла досконалості техніка обробки каменю. Епоха Відродження знову повернулася до цегли, облицьваної каменем або штукатуркою. Ця традиційна техніка лише в ХХ ст. змінилася індустріальною технікою монолітних і збірних залізобетонних конструкцій.
Таким чином, функціональна, конструктивна та естетична особливості архітектури змінювалися в ході історичного процесу і втілювалися в архітектурних стилях. Весь процес розвитку світової архітектури може бути штучно поділений на замкнуті стилістичні відрізки. Саме поняття "стиль" дуже складне. Стилем прийнято називати сукупність основних рис і ознак архітектури відповідного часу і місця, що проявляються в особливостях її функціональної, конструктивної і художньої сторін (прийоми побудови планів і об'ємних композицій споруд, будівельні матеріали і конструкції, а також форми і мотиви оздоблення фасадів та інтер'єрів).
Історія показує нам архітектуру, що постійно розвивається і змінюється в процесі боротьби нового зі старим, зміни загального художнього стилю при національній своєрідності архітектури кожної країни. Однак в кожному періоді бути стійкі ознаки, що визначали стиль. Стиль, що відображує певну епоху, відмирає з нею і не можу бути повністю відновленим.
Характерна особливість архітектури полягає в  тому, що вона включає в себе і техніку, і мистецтво, оскільки проектування ведеться на основі інженерно-технічних знань, з однієї сторони, а з іншої - на основі творчого процесу, в якому архітектор мислить художніми, емоційними образами, в основному геометричними формами. Ідейний зміст споруди і її художньо-пластичний образ допомагають розкривати монументальні мистецтва - живопис і скульптуру, в органічному зв'язку з архітектурою вони утворюють "синтез мистецтв".
Ряд архітектурних споруд, що володіють художньо-планувальною єдністю і просторово взаємодіють одна з одною, створюють архітектурний ансамбль - найвищу форму творчості зодчого. Ансамбль та зв'язок архітектури з природнім оточенням, синтез з різними видами мистецтва (монументальним живописом, скульптурою, прикладним і декоративним мистецтвом) є найважливішими рисами архітектурних споруд.
При вивченні споруд необхідно чітко уявляти їх місце в ході історичного розвитку як загальної архітектурної композиції, так і окремих її елементів, включаючи інтер'єри.